До Дня Незалежності України Офіс Генерального прокурора підготував спецпроєкт про прокурорів, які з перших днів повномасштабної російської агресії взяли в руки зброю та стали до лав Сил Оборони. Історія прокурора Яніса Сімонова відкриває серію.

Ім’я прокурора Яніса Сімонова з Департаменту протидії порушенням прав людини у правоохоронній та пенітенціарній сферах відоме з гучних справ: переслідування корупції, підозри топпосадовцям і депутатам, резонансні вбивства. «Справи Майдану», «діамантові прокурори», Кагарлик – лише деякі з них.

На момент повномасштабного вторгнення у Яніса Сімонова був ювілей: 20 років роботи в прокуратурі. Каже, звик за ці роки боронити державу, захищаючи Закон. І ніколи не думав, що доведеться боронити Україну зі зброєю в руках.

Ми поспілкувалися з Янісом Сімоновим у шпиталі, де він лікувався після поранення, після чого знову повернувся на фронт.

Про рішення йти воювати та перше бойове хрещення

Ще до закінчення Академії Яніс Сімонов почав працювати слідчим у прокуратурі Оболонського району. Своє професійне життя він присвятив прокуратурі, і до 24 лютого 2022 року не мав жодного військового досвіду.

У ймовірність повномасштабного вторгнення не вірив, адже вважав, що росія не стане безглуздо вести відкриту війну.

«Мене розбудили десь о 5-й чи 6-й годині ранку. Спілкувалися з начальником управління, керівниками нашого Департаменту. Почався обстріл Києва, було чути гул літаків. Зранку всі зібрались на роботі. Дивились матеріали, секретні знищували прямо на подвір’ї Офісу Генпрокурора, інші ховали, щоб евакуювати.

Я подзвонив колезі Олександру Проскурнікову. Ми разом вели справу «діамантових прокурорів», а потім разом воювали в Бахмуті. Він звитяжна людина, наразі є командиром роти. Я дуже його поважаю. Тоді він сказав, що в Голосіївському районі формують 204-й батальйон ТрО, приєднуйся, боронитимемо Київ. Так почалась історія нашої 6-ої роти», - розповідає Яніс Сімонов.

Прокурор повідомив сім’ю і колег про рішення вступити в армію та вже невдовзі ніс службу в Голосіївському районі столиці. На той час видавали тільки автомат і два магазини. Не було ані бронежилетів, ані касок. Спали у наметах, мерзли від холоду.

«Далі за вказівкою командира роти ми, добровольці, на власних автомобілях поїхали боронити міст між Горенкою та Бучею. 7-8 березня вже були на в’їзді до Пущі Водиці, перехрестя на Мінському шосе. Там разом із Нацгвардією захищали пост, вже велись бойові дії. Тоді підірвали снарядом заправку. Це було моє перше бойове хрещення – зброєю, кулями, бомбами і всім іншим», – додає він.

Але одним з найскладніших завдань стала необхідність навчитись вбивати.

«Необхідно було себе впевнити у тому, що якщо особа у ворожій формі з’явиться перед тобою – треба вбити. Внутрішньо для мене це було дуже важко. Я звик опонувати в суді, впливати на обвинуваченого та сторону захисту своїми доказами, позицією, впевненістю. А тут треба розуміти: щоб зберегти своє життя, необхідно вбивати», – ділиться Яніс Сімонов.

Він взяв позивний «Грек», але найчастіше побратими звуть по імені, адже воно незвичне. І всі в підрозділі знають, що Яніс «Грек» Сімонов – прокурор. Ставляться з повагою.

Після першого бойового хрещення 6-та рота продовжила службу на позиціях біля Пущі Водиці, допомагаючи бійцям ССО. Потім за наказом командувача Сухопутних сил підрозділ перевели до оперативного резерву. Разом зі славетною 72-ою бригадою «Чорних Запорожців» рота Сімонова обороняла позиції в Києві та області.

Далі декілька місяців навчань військовій справі з інструкторами британського спецназу «SAS», і Сімонова з побратимами переводять до новосформованої 241-ої бригади Територіальної оборони ЗСУ.

 Перша поїздка до Бахмута, атака «вагнерівців», автомат рятує життя

Яніс Сімонов розповідає, що у серпні 2022 року підрозділ вперше поїхав до Бахмута для виконання бойових завдань. Тоді це було більш спокійне місто, можна навіть вийти попити кави. Після Бахмуту були навчання на Київщині – і знову Бахмут, де на позиціях зустріли Новий рік.

«Нас поставили на славнозвісну «пожарку», і до середини січня ми ті позиції тримали. За чотири дні у нас було двоє «двохсотих», 49 «трьохсотих», дуже велика кількість осколкових поранень, – каже він. – Пам’ятаєте, на початку року так звані «вагнерівці» пішли в атаку на Бахмут? Ми її витримали. Вони зрозуміли, що не можуть пройти, і почали дуже щільно обстрілювати. Велику кількість хлопців поранили, але ми позиції не залишили. «Пожарка» залишалася за нами до лютого».

Наступне відрядження до Бахмута було у березні 2023 року.

«Коли перебували на позиціях біля залізничного вокзалу, інші підрозділи відійшли – ми опинилися в оточенні. Були запеклі бої, біля тижня ми там були. Під час однієї з атак на нас пішли танкові частини ворога, була пошкоджена наша позиція. Я захистив побратимів – на них падала бетонна плита. Вони мене прикрили від куль кулемету. Ми допомагали один одному, отримали поранення, але, за Божої волі, вийшли звідти живими», – згадує прокурор.

Одного дня життя врятували не побратими, а власний автомат:

«Ми ховалися від обстрілу. Прилетів важкий снаряд, розірвався. Поряд на бруствері лежав мій рюкзак з карематом, він і прийняв більшість осколків. А за мною стояв автомат – у нього потрапив великий уламок. Можливо, це Господнє благословення. Я залишився живим завдяки тому, що автомат захистив від уламків. Він був пошкоджений, але я його не кинув. Це моя особиста зброя і я відповідаю за неї. Цей бій загартував. Прийшло розуміння, що за Україну треба не вмирати, а вбивати».

Про збір коштів, помсту за побратимів і незавершені справи

«Дуже багато обставин, коли ти, можна сказати, ходиш по лезу бритви. От зараз секунда – і тебе немає. У такі моменти думаєш про те, що не зробив і що хочеш зробити: побачити дітей, рідних», – ділиться Яніс Сімонов.

За його словами, підтримку відчуває не лише від родини і дітей, а й від однокласників із Харкова, друзів, колег:

«Ми оголошували збір на автівку. Хочу подякувати всім колегам, які долучились до збору. Також батькам дітей, які навчаються з моєю дочкою у школі. Мої шкільні друзі з Харкова всі долучились та допомогли. Тож, разом зібрали кошти і придбали автомобіль. На жаль, на фронті транспорт живе недовго. Два дні він виконував свою роль: вивозив поранених, возив БК. Ну, а на третій день я навіть сфотографувати не встиг. Його було пошкоджено разом з боєкомплектом».

За словами Яніса Сімонова, зв’язок з колегами-прокурорами є постійний. В тому числі щодо справ, які він сам починав, таких як «Кагарлицька». Тому вже з армії Сімонов листувався з колегами, допомагав порадами, аби довести суду і суспільству, що зібраних доказів достатньо для ухвалення вироку. Сьогодні він радий, що вдалося цього добитися.

«Якщо порівнювати 20 років роботи в прокуратурі і зараз – півтора роки, які я воюю, – важко сказати, чи є різниця. На роботі по своїм справам я теж «воював». У зв’язку з цим декілька разів були замахи на вбивство, намагалися зняти мене з посади. Тут теж з кожного кута тебе хтось хоче вбити», – ділиться прокурор.

Повертатись до старої роботи планує після перемоги.

«Я бачу свою необхідність зараз все-ж таки у тому, щоб завершити війну. Намагатися залишитися живим і передати свій досвід. А потім повернутися в прокуратуру і довести свої справи до кінця. Я не можу кинути своїх побратимів. Деякі з них, на жаль, уже не зі мною. Дуже важко говорити про загибель двадцятирічних хлопців.

З урахуванням війни, я вже нічого не боюся. Але хочу не просто відомстити. Я хочу відновити справедливість. Хочу зробити так, щоб вони не просто так загинули. Буде відчуття справедливості – буде здорове суспільство», - констатує Яніс Сімонов.