До Дня Незалежності України Офіс Генерального прокурора підготував спецпроєкт про прокурорів, які з перших днів повномасштабної російської агресії взяли в руки зброю та стали до лав Сил Оборони. Третя історія про прокурора Андрія Висоцького.

Андрій Висоцький – один із тих, хто першим зустрів ворога вранці 24 лютого 2022 року. Поки країна прокидалась від вибухів, його підрозділ рушив назустріч ворогу, що наступав через білорусько-український кордон. Наступні дні були справжнім пеклом, без сну і відпочинку: підготовка до бою, бій, рекогносцировка, підготовка, бій…

Потім – важке поранення, реабілітація і повернення до цивільного життя та роботи в Офісі Генпрокурора. Про те, що було найкращим і найгіршим на війні, ми поговорили з Андрієм Висоцьким напередодні Дня Незалежності.

Від прокурора до командира взводу

Висоцький каже, що став юристом майже випадково. Улюблена вчителька порадила поїхати до Одеси з направленням до вишу. Планував просто поплавати у морі, а вступив до Одеської національної юридичної академії. По завершенню працював у прокуратурі рідної Чернігівщини, а з 2016 року – в Генеральній прокуратурі України (стара назва Офісу Генерального прокурора - ред.).

– В прокуратурі я працював досить довго, але крайній час по 2020 рік – у Департаменті міжнародно-правового співробітництва. Займався правовою допомогою в кримінальних провадженнях щодо високопосадовців, а потім поверненням активів. Тобто, пошуком коштів, якими незаконно заволоділи і вивели за кордон, сприянням в їх арешті і поверненні.

У 2020 році Висоцький підписав контракт зі Збройними Силами України і потрапив до Механізованого батальйону 1-ої Окремої танкової “Сіверської” бригади. Досвід несення служби вже був: у 2014 році отримав повістку і протягом 2014-2015 років захищав країну як прикордонник.

– Так з 2020 року я перебував на посаді командира механізованого взводу 1 ОТБр. Окопна війна, бойові машини – все те, що в народі називають піхотою. Незадовго до повномасштабного вторгнення ми повернулись з майже річної ротації на Донбасі, де тримали лінію оборони між Волновахою і Мар’їнкою. На Донбасі прекрасні люди, дуже багато налаштованих проукраїнські людей.

Каже, що в опануванні військової професії важлива мотивація і постійний саморозвиток, адже доступної літератури та відео достатньо.

– Я в цивільній професії намагався виконувати роботу з максимальною віддачею, щоб отримувати максимальний результат. А для цього треба вчитися: хоч ти юрист, хоч ти військовий, хоч автомобілі лагодиш. Тому на військовій службі все, чого не знав, намагався опановувати максимально. Мене, до речі, здивувало, що можна в ютубі подивитись, наприклад, як наводити і стріляти з АГС-17 (Автоматичний станковий гранатомет - ред.) «Полум’я».

У військовій справі є складні професії, більш складні, ніж інші. Скажімо, пілотування літака, коригування артилерії – це досить складно з точки зору координат, знань, вмінь розрахувати і так далі. Але все одно: реально можна всьому навчитися, аби було бажання.

24 лютого

Той ранок підрозділ Висоцького зустрів на бойовому чергуванні, отримавши задачу по обороні та протидії збройної агресії на напрямку заходу окупаційних військ з Білорусі.

– Ми були на визначених заздалегідь рубежах, звідки стартували десь о четвертій-п’ятій ранку. Тож, початок зустріли на марші назустріч ворожим військам. Мій підрозділ і моя рота, мабуть, першими вступили в бій, тому що до нас вони доїхали першими. То був бій довкола Чернігова.

За словами Висоцького, найбільш вразив тоді бойовий дух і мотивація військових та цивільних.

– Ми підбили декілька російських машин, вони горіли, вибухали. Були вбиті окупанти. І кожен з бійців мені казав: «Це я навівся і прицільно влупив!» «Це я!», «Це я!». Я вже не став казати, що там багато влучень (посміхається – ред.). Тобто, кожен боєць хотів нанести урон окупанту. А це ж непросто: бачити людину і відкрити вогонь. Треба перебороти себе.

Місцеві допомагали всім: від їжі, якою через обстріли не забезпечила тилова служба, до риття окопів і збору оперативної інформації.

– Ставлення в Чернігові було настільки теплим! Люди прямо на позицію підвозили гарячу картоплю. Забезпечували нас бензопилами, лопатами. Прийшли місцеві, накопали, пішли. А скільки корисної інформації давали в перші дні!

Я думаю, все що в радіусі 150 км довкола Києва – це на 70% заслуга людей, на 30% – заслуга артилерії і авіації. Щоб було куди стріляти – потрібні координати з точністю до метра.

Війна загострила потребу в справедливості

Саме під час оборони Чернігова Висоцький отримав тяжке поранення, яке змусило влітку 2023 року звільнитись з лав Збройних Сил і повернутись на роботу в Офіс Генпрокурора. На питання, чи пішов би в армію, якби знав про майбутнє поранення, відповідає ствердно. Тоді зробив все правильно, і рішення би не змінив. Найгіршим з пережитого називає втрату побратимів.

– Найтяжче – це втрачати людей. Тому що будь-які матеріальні втрати – навіть, як би страшно не звучало, розбите житло, знищені автомобілі – можна повернути, відпрацювати. Територію можна відвоювати, а людей вже не повернеш.

Серед загиблих є і колеги з прокуратури. У боях за Чернігів у перші, найзапекліші дні, загинув прокурор Чернігівської обласної прокуратури Дмитро Розенко. 24 лютого зранку він пішов у військкомат прямо з роботи.

– От просто в джинсах, в цивільній куртці, з автоматом. Без броника, без засобів захисту – їх він отримав вже потім, в ході перших бойових дій. Але фактично людина пішла служити в тероборону прямо з прокуратури. І, на жаль, на другий день війни Дмитро героїчно загинув. Він той, кого я знав і хочу відзначити.

Висоцький згадує інших колег з Офісу Генпрокурора та регіональних прокуратур, які також стали до зброї. Кожного, хто зробив так само, вважає героєм.

– Я служив у кадровому підрозділі, де всі контрактники, мотивовані, навчені. І 24 лютого люди йшли в бій не за зарплати чи винагороди, бо на той час зарплата солдата була в районі 10 тис. грн. Це потім виправили, і матеріальне забезпечення армії чудове, але на 24 лютого було так. Тоді йшли найбільш мотивовані та навчені, і вони потроху закінчуються, бо є втрати пораненими, вбитими. Ми воюємо з дуже сильним суперником, тому до війни треба готуватися всім. Чоловікам, у всякому разі. 

Війна, підкреслює Висоцький, сильно загострює почуття справедливості. Військовим гірко чути про тилову корупцію і скандали.

– Нещодавно спілкувався з людиною з однієї дуже відомої штурмової бригади. А ви розумієте, що таке штурм, йти на ворожі кулемети в повний зріст. Він каже, бійці мотивовані на найвищому рівні. А от новини про корупційні прояви в тилу їх дуже сильно демотивують. Дуже сильно. І я хотів би наголосити, що всі державні чиновники просто ПОВИННІ працювати ефективно і чесно. І кожну секунду пам’ятати: вони працюють тільки завдяки тому, що зараз люди втрачають кінцівки, очі, руки, ноги, життя свої. І місця для корупції тут просто немає і не може бути.

Зберігати єдність

Чесна праця і єдність, на думку Висоцького, є запорукою стійкості України. Якщо в 1991 році незалежність ми отримали безкровно, то зараз незалежність – це досягнення, за яке віддають життя кожного дня.

– За неї плачено високу ціну. До кожного має дійти, наскільки високі ставки у цій війні, що ми фактично боремось за своє існування. Кожна краплинка, кожна маленька складова допомоги будь-якої людини є важливою. Що таке допомога чиновника? Це якісне, професійне і некорупційне виконання своїх обов’язків.

За словами Висоцького, саме єдність українців на початку повномасштабної війни зіграла ключову роль у тому, що держава встояла. Дуже важливо її зберігати не лише у воєнний, а й у мирний час.

– Україна може стати «економічним тигром». В нас багато галузей, які можуть стати локомотивами. До великої війни IT було на третьому-четвертому місці в структурі ВВП. Аграрії тягнули країну вгору. Є поки недостатньо розкритий потенціал медичного туризму. Рівень медицини в нас справді високий, можу сказати на власному досвіді лікування в Україні та за кордоном. Закордонні лікарі казали: ваш рівень – топ.

Я хочу бачити Україну, в якій українцям, які це все пережили, живеться комфортно. Тобто, безпечно, з належним рівнем матеріального забезпечення всіх – від пенсіонера до Президента. А для цього треба, щоб максимальна кількість людей включилася і робила все від них залежне для Перемоги.